Сніжок під сонцем нині не іскриться,

В селі Давидівка всі плачуть, всі сумні…

Поліг в бою Максим Перепелиця

За Україну в цій лихій війні…

(А.Пантус)

23 листопада  була проведена  лінійка -реквієм «Життя - мов спалах»,

присвячена вшануванню пам’яті  Перепелиці Максима,випускника Давидівського НВК «ДНЗ-ЗНЗ І-ІІ ст..», учасника АТО.

Сьогодні, коли Україна потопає в сльозах від горя, з болем у серці говоримо: «Ми не тільки не хочемо війни, а просимо Бога зробити так, щоб вона нарешті закінчилася. Ми віримо в це!»

Ще мало літ минуло з часів Великої Вітчизняної війни, але рани кровоточать і досі, зберігаючи подвиги батьків і дідів.

Сьогодні на нашу рідну землю прийшло нове лихо - біль утрат в зоні АТО. Декілька років ми не можемо спати спокійно: знову гинуть найкращі українці, цвіт нації. Серед них – наші земляки, які не задумуючись пішли боронити кордони держави.

Багатьом із них, на жаль, не судилося повернутися живими. Вони полягли навіки. Серед них випускник нашої школи Максим Перепелиця.

Пам'ять! Гірка пам'ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву.

Пам'ять! Що ти залишила? Сльози матерів? Наречених, що не долюбили своїх хлопців? Поминальний дзвін та тепло свічки?

Хай горять свічки, як болючий щем про наших героїв, які навічно стали журавлями…

Найвищою нагородою тих, хто уцілів, - є життя, а для загиблих – пам'ять.

Роки…Скільки б їх не минуло, не зітруться імена тих, хто не повернувся з АТО. Схилимо ж голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя.

У нашій памя’ті Максим Перепелиця залишиться не лише гарним сином, чудовим другом, товаришем, а й хорошим учнем.

Сонячного осіннього ранку 28 листопада 1990 року в робітничій родині Галини Миколаївни та Олега Михайловича народився  Максим.

Маленький Максимко зростав енергійним, життєрадісним хлопчиком, із нестримною цікавістю та жагою пізнання.

Свою шкільну дорогу розпочав у Давидівському НВК в 1997році. Хлопчина зростав вихованим та дисциплінованим учнем, фізично загартованим юнаком, який успішно поєднував шкільне навчання, допомогу батькам по господарству та розваги з однолітками, знаходив час для читання улюблених книг. Спокійним і доброзичливим запам’ятали його вчителі та однокласники.Не по дитячому  завжди відповідальний, чи це стосувалося контрольної роботи, чи виконання ролі у класному театрі. Він завжди був в числі тих учнів, на яких міг покластися вчитель чи друзі як на уроці, так і в позакласному житті.

28 листопада  Максиму виповнилося б 28років. У День народження імениннику дарують подарунки.  Ми  ж тобі,  Максиме , присвячуємо  цей вірш:

Тобі було б скоро - 28,

Веселе свято з квітами, тортами,

Зійшлися б рідні, близькі, дітвора…

Не буде свята, адже ти не з нами…

Ти, Максиме , герой для нас усіх.

Та чомусь лише сльози,а не сміх

Почесне це звання в нас викликає

І серце гострим болем обпікає.

 Нашу школу  Максим  закінчив у 2006 році.Проте почуття громадянського обов’язку та висока свідомість не дозволили залишатися осторонь подій, що почали відбуватися в державі. І він за контрактом їде служити в роту снайперів 95-ї бригади високомобільних десантних військ України. Він загинув у бою біля одного з опорних пунктів селища Верхнеторецьке. Загинув  в бою, та залишився навіки в наших серцях.

Вшанувати пам’ять героя приїхали заступник військового комісара, начальник мобілізаційного відділення Олександр Миколайович  Безпалюк, начальник відділу освіти Хорошівської селищної ради Тетяна Олександрівна Шарненкова, поет, лауреат обласного конкурсу »Краща книжка року»  Сергій Миколайович Сіваченко, однокласники.

Ти, Максиме, не гасни, нам весь час світи

Ясним вогнем, на промінь сонця схожим.

І віримо, що Ти серед святих

Перебуваєш там у Царстві Божім.

Разом із родиною Максима, його друзями і знайомими сумують усі давидчани, всі, кому не байдужа доля нашої країни, майбутнє дітей і онуків. Пам'ять про Максима Перепелицю, який поклав життя за мирне небо над нашою головою, завжди буде жити в наших серцях. Царство Небесне герою!